ј
Ѕ ¬
√ ƒ
≈ ∆
« »
Ћ
ћ Ќ
ќ ѕ
– —
“ ”
‘ ’
÷ „
Ў Ё
ё я
–еферат: –егистрации актов гражданского состо¤ни¤
–егистрации актов гражданского состо¤ни¤
¬ступ
” кожн≥й держав≥ центральним правовим ≥нститутом Ї ≥нститут власност≥. …ого регламентац≥¤ визначаЇ характер регулюванн¤ ≥нших ≥нститут≥в цив≥льного права. —еред численних нормативних акт≥в в ”крањн≥ щодо питань власност≥ важливе м≥сце займають «акон ”крањни "ѕро власн≥сть" в≥д 7 лютого 1991 р. та ÷ив≥льний кодекс ”крањни (розд≥л 11). –адикальн≥ економ≥чн≥ й пол≥тичн≥ перетворенн¤ в суверенн≥й ≥ незалежн≥й ”крањн≥ мають на мет≥ побудувати нову модель господарськоњ системи. ѓњ фундамент складають р≥зноман≥тн≥ форми власност≥ в≥дпов≥дних суб'Їкт≥в, њх р≥вноправн≥сть ≥ змагальн≥сть. Ќад-звичайно важливим елементом нового господарського механ≥зму Ї ринок, ¤кий повинен перетворитис¤ в поЇднанн≥ з державним регулюванн¤м в активний ≥нструмент, що спри¤в би ефективн≥й д≥¤льност≥ учасник≥в сусп≥льного виробництва. —еред основоположних нормативних акт≥в, ¤к≥ складатимуть основу новоњ господарськоњ системи, вир≥шальне значенн¤ належить цив≥льно-правовим законам, що передбачають нову систему вид≥в ≥ форм власност≥. ¤ка в≥дображаЇ плюрал≥зм в≥дносин власност≥.
2. «агальне пон¤тт¤ власност≥ ≥ права власност≥
≤снуванн¤ людини забезпечуЇтьс¤ головним чином зав-д¤ки сусп≥льному виробництву, в процес≥ ¤кого створю-ютьс¤ необх≥дн≥ дл¤ нењ матер≥альн≥ блага (за вин¤тком благ, безпосередньо створених природою). «вичайно ж функц≥онуванн¤ такого виробництва неможливе без повноњ взаЇмод≥њ людей. “обто заради дос¤гненн¤ тих чи ≥нших ц≥лей сусп≥льного виробництва ≥ задоволенн¤ таким чином своњх потреб вони змушен≥ вступати у в≥дпов≥дн≥ взаЇмов≥дносини (сусп≥льн≥ в≥дносини) м≥ж собою, ¤к≥ набувають насамперед виробничого забарвленн¤.
—усп≥льне виробництво формуЇ в≥дпов≥дну спр¤мован≥сть взаЇмов≥дносин, сутн≥сть ¤коњ пол¤гаЇ у привласненн≥ людиною (колективом людей) предмет≥в природи ≥ продукт≥в сусп≥льного виробництва, що даЇ можлив≥сть ≥ндив≥ду ста-витис¤ до них Ђ¤к до своњх, до власнихї. ÷≥лком лог≥чно, що коли дл¤ одного ≥ндив≥да (суб'Їкта) привласнене майно Ї ЂсвоЇї, то дл¤ ≥ншого воно маЇ бути Ђчужеї '. ќднак привласненн¤, ¤к правило, не може бути без в≥дчуженн¤. “ому варто погодитись з авторами, ¤к≥ вважають, що Ђвласн≥сть одних людей чи њх колектив≥в на майно нев≥дд≥льно пов'¤зана з в≥дчуженн¤м даного майна в≥д ≥нших людейї'. ¬одночас под≥бне твердженн¤ не може бути в так≥й же м≥р≥ прийн¤тним, коли ≥ндив≥д привласнюЇ результати власноњ прац≥. ” такому раз≥ привласненн¤ майна одним ≥ндив≥дом не супроводжуЇтьс¤ в≥дчуженн¤м його в≥д ≥ншого ≥ндив≥да.
” найб≥льш узагальнен≥й форм≥ власн≥сть можна визначити ¤к в≥дносини м≥ж людьми з приводу привласненн¤ матер≥альних благ та встановленн¤ влади над ними, приналежност≥ њх конкретн≥й особ≥. —аме ц≥ в≥дносини Ї руш≥йною силою сусп≥льного виробництва, Ї його сутн≥стю. ƒл¤ того, щоб було що привласнювати необх≥дно насамперед належним чином п≥дготувати предмети природи, створити нов≥ матер≥альн≥ блага. “ака д≥¤льн≥сть людини стаЇ ефективною ≥ набуваЇ дл¤ нењ адекватноњ значимост≥ лише в умовах певноњ самоорган≥зац≥њ сусп≥льства. ƒл¤ ≥зольованого ≥ндив≥да привласненн¤ такого значенн¤ не маЇ, оск≥льки в≥н позбавлений ¤к можливост≥ так ≥ необх≥дност≥ вступати у в≥дносини з ≥ншими ≥ндив≥дами йому под≥бними. ќтже, поза сумн≥вами твердженн¤: власн≥сть можлива лише в людському сусп≥льств≥, ¤ке до того ж знаходитьс¤ на певному ступен≥ свого розвитку. ѕро дос¤гненн¤ сусп≥льством такого ступеню може св≥дчити здатн≥сть людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти прац≥ та задовольн¤ти своњ потреби в к≥нцевому результат≥. “ому не можна не погодитись з основоположниками марксизму-лен≥н≥зму втому, що Ђвс¤ке виробництво Ї привласненн¤ ≥ндив≥дом предмет≥в природи в рамках певноњ форми сусп≥льства ≥ через нењї'.
¬ своњй ≥стор≥њ, ¤к загальнов≥домо, сусп≥льство пройшло к≥лька ступен≥в розвитку розпод≥лу прац≥: перв≥снообщинний, рабовласницький, феодальний, кап≥тал≥стичний ≥ соц≥ал≥стичний типи виробничих в≥дносин. ожному з перерахованих тип≥в виробничих в≥дносин в≥дпов≥даЇ в≥дпов≥дна форма власност≥: перв≥снообщинна, рабовласницька, феодальна, кап≥тал≥стична ≥ соц≥ал≥стична.
ѕершооснову ус≥х наведених форм власност≥ становл¤ть економ≥чн≥ в≥дносини привласненн¤ матер≥альних благ у процес≥ виробництва. “ому власн≥сть у такому значенн≥ Ї њњ економ≥чним розум≥нн¤м. ћ≥жтим економ≥чн≥ в≥дносини власност≥, ¤к≥ ≥снують в ц≥лому помимо вол≥ ≥ св≥домост≥ людей, можуть бути об'Їктом правового регулюванн¤, одержуючи в≥дпов≥дне оформленн¤ в нормах права. ” такому раз≥ про¤вл¤Їтьс¤ юридичний зм≥ст власност≥. «акр≥пленн¤ в≥дносин власност≥ правовими засобами зд≥йснюЇтьс¤ п≥д впливом вол≥ сусп≥льних груп, ¤к≥ прийн¤то називати класами. ¬.≤. Ћен≥н неодноразово наголошував, що класи Ч це велик≥ групи людей, становище ¤ких визначаЇтьс¤ њх в≥дношенн¤м до засоб≥в виробництва'. «вичайно ж класики марксизму-лен≥н≥зму мали на уваз≥, що регулюванн¤ в≥дносин власност≥ зд≥йснюЇтьс¤ за волею пануючого класу. ќднак, на наш погл¤д, ≥сторичний розвиток сусп≥льних в≥дносин св≥дчить, що в сучасних умовах в≥дбуваЇтьс¤ процес н≥велюванн¤ класового впливу на формуванн¤ в≥дносин власност≥ ≥ посиленн¤ на них впливу тих сусп≥льних груп, ¤к≥ дом≥нують в сусп≥льств≥, об'Їднуючись м≥ж собою заради сусп≥льно-прогресивноњ ≥дењ (наприклад, дос¤гненн¤ високого добробуту на демократичних засадах сусп≥льного житт¤).
¬ажливо, що сусп≥льство не обмежуЇтьс¤ правовим закр≥пленн¤м засоб≥в виробництва ≥ продукт≥в прац≥ за конкретними особами чи њх колективами. ¬≥дносини власност≥ одержу-ють також, що не менш важливо, необх≥дну регламентац≥ю ≥ примусовий захист. ” такому раз≥ врегульован≥ правовими нормами економ≥чн≥ в≥дносини власност≥ набувають ознак ¤к≥сно нових в≥дносин Ч в≥дносин права власност≥.
Ѕезперечно, що в≥дносини права власност≥ Ї пох≥дними в≥дносно економ≥чних в≥дносин власност≥, ¤к≥ Ї складовою частиною виробничих в≥дносин. —аме власн≥сть Ї умовою функц≥онуванн¤ орган≥зованого виробництва в межах загального комплексу виробничих в≥дносин, а в≥дтак ≥ њх головною складовою частиною. –оль економ≥чних в≥дносин власност≥ пол¤гаЇ у закр≥пленн≥ стану приналежност≥ матер≥альних благ ≥ндив≥дам, в≥ддзеркалюючи статичний момент того чи ≥ншого способу сусп≥льного виробництва.
¬ юридичн≥й науц≥ рад¤нського пер≥оду на баз≥ марксистських положень про власн≥сть сформувалас¤ в ц≥лому правильна у¤ва про статичний характер економ≥чних в≥дносин власност≥. “ак, це питанн¤ особливо грунтовно досл≥див —.Ќ. Ѕратусь. ¬≥н в≥дзначив, що власн≥сть ¤к стан привласненост≥ матер≥альних благ в≥дтворюЇ статичн≥ моменти, ¤к≥ характеризують даний спос≥б виробництва, ≥ що вона в≥ддзеркалюЇ виробництво не ¤к процес, не ¤к динам≥ку в≥дносин, а ¤к Ђмомент статичний, ¤к результат процесу розпод≥луї засоб≥в виробництва'. ¬ рад¤нськ≥й юридичн≥й л≥тератур≥ така думка стала пан≥вною', а також одержала п≥дтримку в ”крањн≥ в умовах переходу до ринковоњ економ≥ки'.
¬ ход≥ привласненн¤ сусп≥льство обертаЇ в свою користь багатства природи, створюЇ нов≥ матер≥альн≥ блага. ќднак цього недостатньо дл¤ ≥снуванн¤ член≥в сусп≥льства, оск≥льки вони повинн≥ одержати дл¤ вчасних потреб ц≥ матер≥альн≥ блага. “ому не менш важливою Ї зав≥ршувальна стад≥¤ привласненн¤ Ч розпод≥л матер≥альних благ м≥ж членами сусп≥льства. ¬ласн≥сть обумовлюЇ необх≥дн≥сть сусп≥льного роз-витку, виробництва. ¬одночас без виробництва неможливе ≥снуванн¤ власност≥, оск≥льки не можна привласнити те, чого не ≥снуЇ. ѕривласненн¤ не Ї самоц≥ллю сусп≥льства. ¬ к≥нцевому випадку здобут≥ чи створен≥ матер≥альн≥ блага використовуютьс¤ дл¤ в≥дновленн¤ процесу виробництва та безпосередньо споживаютьс¤ членами сусп≥льства. ќтже, економ≥чн≥ в≥дносини власност≥ включають наступн≥ визначальн≥ стад≥њ њх реал≥зац≥њ:
а) заволод≥нн¤ багатствами природи та створенн¤ нових матер≥альних благ;
б) розпод≥л матер≥альних благ м≥ж членами сусп≥льства та њх колективами;
в) виробниче та особисте споживанн¤ матер≥альних благ. «азначен≥ стад≥њ економ≥чних в≥дносин зд≥йснюютьс¤ безпосередньо учасниками (суб'Їктами) цих в≥дносин, ¤к≥ мають бути над≥лен≥ дл¤ цього в≥дпов≥дними повноваженн¤ми, а саме Ч повноваженн¤ми Ђгосподар¤ї (власника). “аким чином, господарю надаЇтьс¤ можлив≥сть панувати над належними йому речами. ќднак таке Ђпануванн¤ї над речами може бути ефективним лише тод≥, коли воно закр≥плюЇтьс¤ певними правилами (правовими нормами), обов'¤зковими дл¤ ус≥х ≥ндив≥д≥в сусп≥льства, ¤к власник≥в так ≥ невласник≥в.
як уже в≥дзначалос¤, виробнич≥ в≥дносини, в тому числ≥ ≥ в≥дносини власност≥, розвиваютьс¤ ≥ ≥снують незалежно в≥д вол≥ конкретних ≥ндив≥д≥в, оск≥льки так≥ в≥дносини у¤вл¤ють собою об'Їктивний результат д≥¤льност≥ людей та њх утворень. ѕ≥д таку д≥¤льн≥сть п≥дпадають численн≥ акти вольовоњ повед≥нки людей, ¤к≥ в своњй сукупност≥ утворюють особливу категор≥ю економ≥чних в≥дносин власност≥, а саме Ч майнових в≥дносин. “аким чином, майнов≥ в≥дносини ¤к реально ≥снуюча форма про¤вленн¤ та реал≥зац≥њ виробничих в≥дносин, формуютьс¤ завд¤ки вольовим актам людей та њх колектив≥в, що робить можливим розповсюдженн¤ на них в≥дпов≥дного правового регулюванн¤. ѕри цьому майнов≥ в≥дносини под≥л¤ютьс¤ на в≥дносини статики ≥ динам≥ки. ѕерш≥ з них утверджують приналежн≥сть матер≥альних благ власникам, друг≥ Ч перех≥д матер≥альних благ в≥д одних до ≥нших суб'Їкт≥в.
ѕравове врегулюванн¤ економ≥чних в≥дносин власност≥ породжуЇ утворенн¤ права власност≥, за допомогою ¤кого утверджуЇтьс¤ пануванн¤ власника над належними йому речами та його повноваженн¤ по волод≥нню, користуванню та розпор¤дженню цими речами. ѕерерахован≥ повноваженн¤ власника Ї дл¤ нього найб≥льш значимими ≥ в своњй сукупност≥ складають зм≥ст економ≥чних в≥дносин власност≥. ѕраво власност≥ регулюЇ лише статику майнових в≥дносин власност≥, тобто визначаЇ стан приналежност≥ матер≥альних благ ≥ндив≥дам. ўо ж до в≥дносин по розпод≥лу матер≥альних благ ≥ндив≥дам та њх переходу в≥д одних ос≥б до ≥нших (тобто њх динам≥ка), то њх регулюванн¤ зд≥йснюЇтьс¤ ≥ншими правовими нормами (наприклад, зобов'¤зальноправовими).
¬ цив≥льноправов≥й науц≥ право власност≥ маЇ два значенн¤: в об'Їктивному ≥ суб'Їктивному розум≥нн≥. ѕраво власност≥ в об'Їктивному розум≥нн≥ Ч це сукупн≥сть правових норм, ¤к≥ встановлюють ≥ охорон¤ють приналежн≥сть матер≥альних благ конкретним суб'Їктам (в тому числ≥ визначають п≥дстави та умови виникненн¤ ≥ припиненн¤ у них такого права щодо цих благ). ѕод≥бна сукупн≥сть норм в ц≥лому утворюЇ цив≥льноправовий ≥нститут права власност≥. ¬арто, однак, зауважити, що норми ≥нституту права власност≥ м≥ст¤тьс¤ ¤к в цив≥льному законодавств≥, так ≥ в ≥нших галуз¤х законодавства (конституц≥йному, земельному, пенс≥йному, с≥мейному та ≥н). “ому такий правовий ≥нститут Ї вс≥ п≥дстави вважати комплексним (багатогалузевим) ≥нститутом права. Ќим регулюютьс¤, ¤к правило, лише т≥ в≥дносини власност≥, ¤к≥ набувають форму товарно-грошових в≥дносин. ≤нш≥ ж майнов≥ в≥дносини щодо власност≥ Ї предметом регулюванн¤ чи захисту ≥нших галузей права (крим≥нального, адм≥н≥стративного та ≥н.). ƒе¤к≥ автори певну частину таких норм схильн≥ розгл¤дати ¤к складов≥ частини загальноправового, комплексного ≥нституту права власност≥. “ака думка безперечно маЇ право на ≥снуванн¤, хоча й вимагаЇ ще свого глибокого та всеб≥чного обгрунтуванн¤'.
ƒо ≥нституту права власност≥ мають в≥дноситис¤ т≥ норми, ¤к≥:
а) встановлюють приналежн≥сть матер≥альних благ власнику;
б) встановлюють п≥дстави та умови виникненн¤ у суб'Їкт≥в права власност≥;
в) визначають обс¤г повноважень власника по волод≥нню, користуванню та розпор¤дженню матер≥альними благами;
г) встановлюють п≥дстави та умови припиненн¤ права власност≥ на приналежн≥ суб'Їкту матер≥альн≥ блага;
д) встановлюють правов≥ засоби захисту (охорони) прав власника.
¬ищенаведен≥ критер≥њ дають можлив≥сть ви¤вити в р≥зних галуз¤х законодавства т≥ норми, ¤к≥ мають бути в≥днесен≥ до ≥нституту права власност≥. Ѕезумовно переважна њх частина Ї цив≥льноправовими.
ѕраво власност≥ в суб'Їктивному значенн≥ Ч це передбачене ≥ гарантоване законом право конкретного суб'Їкта-власника (громад¤нина, колективного утворенн¤, держави) зд≥йснювати волод≥нн¤, користуванн¤, розпор¤дженн¤ та ≥нш≥ можлив≥ правомочност≥ щодо належного йому майна на св≥й розсуд ≥ з будь-¤кою метою, ¤кщо ≥нше не передбачено законом. “аким чином, суб'Їктивне право власност≥, ¤к ≥ будь-¤ке ≥нше суб'Їктивне право, означаЇ м≥ру можливоњ повед≥нки уповноваженоњ особи (власника) щодо належного њй май-на. ѕовноваженн¤ власника Ї динам≥чною категор≥Їю, залежною в≥д сусп≥льного ладу, державного устрою, загального р≥вн¤ людськоњ цив≥л≥зац≥њ та ≥нших чинник≥в. –озвиток св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ засв≥дчуЇ, що лише у високорозвинених (економ≥чно та ≥нтелектуально) крањнах, в ¤ких утверджуютьс¤ демократичн≥ ≥нститути та пр≥оритет людських ц≥нностей, дос¤гаЇтьс¤ оптимальний обс¤г правомочностей власника та створюютьс¤ р≥вн≥ правов≥ можливост≥ сп≥в≥снуванн¤ р≥зних форм власност≥.
—уб'Їктивне право власност≥ носить абсолютний характер . ÷е означаЇ, що власнику протистоњть необмежена ≥ безпосередньо не визначена к≥льк≥сть ос≥б, ¤ким заборон¤Їтьс¤ порушувати таке суб'Їктивне право та створювати перешкоди його зд≥йсненню. ¬ юридичн≥й л≥тератур≥ вважаЇтьс¤, що суб'Їктивне право власност≥ Ђ≥снуЇ в межах конкретного право-в≥дношенн¤ власност≥ї'. Ќе заперечуючи можлив≥сть такого п≥дходу в оц≥нц≥ факту про¤ву суб'Їктивного права власност≥, на наш погл¤д, необх≥дно все-таки звертати увагу на певну умовн≥сть ≥снуванн¤ цього правов≥дношенн¤, оск≥льки такого Ђконкретногої правов≥дношенн¤ в юридичному розум≥нн≥ цього пон¤тт¤ може ≥ не бути.
—уб'Їктивне право власност≥ Ч це не абстракц≥¤. ¬оно характеризуЇтьс¤ своњм конкретним наповнювальним зм≥стом. «агально прийн¤то, що його зм≥ст становл¤ть правомочност≥ власника: волод≥нн¤, користуванн¤ та розпор¤дженн¤ належним йому майном. ѕерерахован≥ правомочност≥ були сформульован≥ прот¤гом багатов≥кового формуванн¤ правовоњ системи ≥ одержали серед юрист≥в назву Ђтр≥адиї. ¬ правов≥й науц≥, однак, немаЇ Їдност≥ щодо авторства такоњ Ђтр≥адиї. ƒовгий час вона вважалас¤ д≥тищем римського приватного права. ÷¤ думка була п≥ддана сумн≥ву де¤кими вченими, зокрема ™.ќ.—ухановим, ¤кий в≥дзначив, що в римському приватному прав≥ були закр≥плен≥ дв≥ правомочност≥ (волод≥нн¤, користуванн¤) ¤к самост≥йн≥ речов≥ права, а трет¤ (розпор¤дженн¤) стала середньов≥ковим Ђвинаходомї коментатор≥в. “ак≥ сумн≥ви, однак, безп≥дставн≥, оск≥льки досл≥дниками доведено достатньо доказ≥в про ≥снуванн¤ знаменитоњ тр≥ади в римському приватному прав≥'.
¬ –ос≥њ Ђтр≥адаї була запропонована ћ.ћ.—перанським ≥ вперше знайшла своЇ в≥дображенн¤ в 1832 р. в с.420 т.’ ч.≤ «воду закон≥в –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ¬ цив≥льному законодавств≥ рад¤нського пер≥оду Ђтр≥адаї правомочностей також була без-посередньо законодавчо закр≥плена. «найшла вона своЇ в≥дображенн¤ ≥ в законодавств≥ незалежноњ ”крањни, зокрема, в «акон≥ ”крањни Ђѕро власн≥стьї 1. «азначен≥ правомочност≥ в т≥й чи ≥нш≥й ≥нтерпретац≥њ м≥ст¤тьс¤ в законодавств≥ б≥льшост≥ крањн.
ѕерерахованими правомочност¤ми не вичерпуЇтьс¤ зм≥ст суб'Їктивних прав власника. ¬ юридичн≥й л≥тератур≥ називаютьс¤ й ≥нш≥ його повноваженн¤, наприклад, право на власну господарську д≥¤льн≥сть. ј.ћ.ќноре ви¤вив в англосаксонському прав≥ одинадц¤ть елемент≥в правомочностей власника (зокрема, право волод≥нн¤; право користуванн¤; право управл≥нн¤; право на доход; право на в≥дчуженн¤; право на безпеку). «а п≥драхунками вчених використанн¤ зазначених автором елемент≥в в р≥зних сп≥вв≥дношенн¤х здатне дати до п≥втори тис¤ч≥ вар≥ант≥в прав власника . «вичайно в законодавств≥ закр≥пити таку к≥льк≥сть прав власника практично неможливо, а в≥дтак ≥ недоц≥льно.
¬раховуючи традиц≥њ законотворенн¤ в ”крањн≥, вважаЇмо, що в нин≥ розроблюваному новому ÷ив≥льному кодекс≥ ”крањни достатньо застосуванн¤ випробуваноњ часом тр≥адноњ формули правомочностей власника, ¤кою в принцип≥ можуть бути охоплен≥ будь-¤к≥ конкретн≥ про¤ви цих традиц≥й-них правомочностей. ¬одночас необх≥дно визнати, що застосуванн¤ законодавцем методу тр≥адних правомочностей власника не даЇ повного у¤вленн¤ про реальний зм≥ст суб'Їктивного права власност≥. “ому в юридичн≥й л≥тератур≥ з метою уникненн¤ цього недол≥ку досл≥дники прагнули доповнювати Ђтр≥адуї вказ≥вками про зд≥йсненн¤ й правомочностей ЂсвоЇю владою ≥ в своЇму ≥нтерес≥ї (ј.¬.¬енедиктов), Ђна св≥й розсудї та ≥н. Ѕезумовно, так≥ доповненн¤ до Ђтр≥адиї вдало визначають абсолютний характер права власност≥, утверджу-ють повне пануванн¤ власника над належною йому р≥ччю, хоча й не завершують характеристику сутност≥ суб'Їктивного права власност≥.
ожна з правомочностей маЇ своЇ призначенн¤. “ак, волод≥нн¤ означаЇ юридично забезпечену можлив≥сть власнику мати майно у своЇму в≥данн≥, у сфер≥ свого фактичного господарського впливу.
ористуванн¤ Ч це закр≥плена юридично можлив≥сть господарського використанн¤ майна та вилученн¤ з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.
–озпор¤дженн¤ Ч це юридично закр≥плена можлив≥сть власника самост≥йно вир≥шувати долю майна шл¤хом його в≥дчуженн¤ ≥ншим особам, зм≥ни його статуту призначенн¤.
ќкрем≥ з перерахованих правомочностей можуть належати й ≥ншим особам, ¤к≥ не Ї власниками даного майна (наприклад, особам, ¤к≥ одержали майно за договором оренди). ќднак на в≥дм≥ну в≥д цих ос≥б власник маЇ монопольне право зд≥йснювати правомочност≥, ¤ке засноване безпосередньо на закон≥ ≥ ≥снуЇ незалежно в≥д вол≥ та влади ≥нших ос≥б. як в≥домо, реч≥ можуть використовуватис¤ уповноваженими особами на п≥дстав≥ зобов'¤зальних прав. ќднак так≥ суб'Їктивн≥ зобов'¤зальн≥ права Ї пох≥дними в≥д влади власника, а в≥дтак вони можуть бути в≥дносно самост≥йними, але не абсолютними. ¬.ћаслов в≥дзначав, що право власност≥ зд≥йснюЇтьс¤ без посередництва ≥ншоњ особи, а в зобов'¤зальному прав≥ м≥ж уповноваженою особою ≥ р≥ччю (предметом зобов'¤занн¤) перебуваЇ ще одна зобов'¤зана особа'.
як вже зазначалос¤ вище, сусп≥льству в≥дом≥ п'¤ть ≥сторичних форм (тип≥в) власност≥: перв≥снообщинна, рабовласницька, феодальна, кап≥тал≥стична ≥ соц≥ал≥стична. ќсоблив≥стю ж цих економ≥чних форм власност≥ Ї те, що кожн≥й з них притаманна в≥дпов≥дна форма права власност≥. ѕраво власност≥ в≥дсутнЇ було в перв≥снообщинний пер≥од, в ¤кому розпод≥л матер≥альних благ зд≥йснювавс¤ за ≥снуючими традиц≥¤ми та певними моральними у¤вленн¤-ми. ¬иникненн¤ права власност≥ бере початок з становленн¤м рабовласницького ладу, коли в≥дбувалос¤ зародженн¤ держави ≥ права.
«вичайно перерахован≥ форми власност≥ ≥стотно в≥дм≥нн≥ одна в≥д одноњ. ¬одночас рабовласницьку, феодальну ≥ кап≥тал≥стичну форми власност≥ об'ЇднуЇ пануванн¤ приватного привласненн¤ засоб≥в виробництва ≥ продукт≥в прац≥. ожний перех≥д в≥д одн≥Їњ форми власност≥ до ≥ншоњ супроводжувавс¤ також певними позитивними зм≥нами в правовому регулюванн≥ в≥дносин власност≥. Ѕагатов≥кове формуванн¤ кап≥тал≥стичного способу виробництва призвело водночас до утворенн¤ високоефективноњ системи права власност≥, в ¤к≥й переважна частина сусп≥льства стаЇ реальними власниками, а поступальн≥сть виробництва забезпечена значними матер≥альними стимулами до прац≥.
ап≥тал≥стичний спос≥б виробництва та притаманна йому кап≥тал≥стична приватна власн≥сть не Ї ≥деальною системою ≥снуванн¤ сусп≥льства. Ќеобмежена кап≥тал≥стична приватна форма привласненн¤ здатна породжувати так≥ негативн≥ на-сл≥дки, ¤к: зосередженн¤ основних багатств, створених працею всього народу, у невеликоњ групи людей; ≥ катастроф≥чне об≥дненн¤ переважноњ частини народу; поширенн¤ масового безроб≥тт¤; под≥л народу на антагон≥стичн≥ класов≥ групи за майновою ознакою; та ≥нш≥. “ак≥ негативн≥ ¤вища призвод¤ть до класового протисто¤нн¤ в сусп≥льств≥, страйк≥в та ≥нших форм соц≥ального протесту.
—в≥тов≥й практиц≥ в≥дом≥ два шл¤хи подоланн¤ цих негативних ¤вищ кап≥тал≥стичноњ системи Ч еволюц≥йний ≥ революц≥йний. ѕерший шл¤х зводитьс¤ до оптим≥зац≥њ правового врегулюванн¤ кап≥тал≥стичного виробництва та в≥дносин власност≥, ¤ке ур≥вноважуЇ ≥нтереси ус≥х груп населенн¤ та усуваЇ певною м≥рою антагон≥стичне протисто¤нн¤ м≥ж ними. ƒругий шл¤х супроводжуЇтьс¤ застосуванн¤м радикальних метод≥в усуненн¤ класових суперечностей (головним чином насильницьких метод≥в) без врахуванн¤ визначальних об'Їктивних закон≥в розвитку сусп≥льства, наступного њх переростанн¤ в громад¤нську в≥йну. ¬иб≥р цих двох шл¤х≥в залежить в≥д багатьох об'Їктивних ≥ суб'Їктивних фактор≥в економ≥чного та ≥деолог≥чного зм≥сту, наприклад, в≥д стану май-нового розшаруванн¤ ≥ гостроти суперечностей в сусп≥льств≥, в≥д бажанн¤ ≥ спроможност≥ правл¤чоњ верх≥вки йти шл¤хом прогресивних перетворень в держав≥, в≥д р≥вн¤ розвитку демократичних ≥нститут≥в ≥ пол≥тизац≥њ громад¤н в сусп≥льств≥. як св≥дчить сьогоденн¤, багатьом крањнам св≥ту (—Ўј, јнгл≥¤, ‘ранц≥¤, Ќ≥меччина, анада, Ўвец≥¤ та ≥н.) вдалос¤ еволюц≥йним шл¤хом пристосувати кап≥тал≥стичн≥ в≥дносини до потреб р≥зних верств населенн¤, створити високо ≥ндустр≥альну економ≥ку, здатну забезпечувати достатн≥й р≥вень житт¤ практично ус≥м њх громад¤нам та усунути в них ворожо-агресивне ставленн¤ до приватноњ власност≥ на засоби виробництва.
ƒругий шл¤х обрала царсько-пом≥щицька –ос≥¤, в ¤к≥й формуванн¤ кап≥тал≥стичних в≥дносин призвело до особливо гострих суперечностей в сусп≥льств≥, ƒо класового антагон≥зму м≥ж б≥дними ≥ багатими, поглиблених неспроможн≥стю влади провести в ≥нтересах народу так необх≥дн≥ народу ре-форми. ∆овтнева соц≥ал≥стична революц≥¤ 1917 року започаткувала по¤ву новоњ сусп≥льно-економ≥чноњ формац≥њ Ч соц≥ал≥стичного ладу, становленн¤ ¤коњ в≥дбувалос¤ в умовах жорстокоњ боротьби за владу, за розпод≥л власност≥ п≥д соц≥ал≥стичними гаслами. –еволюц≥¤ була спр¤мована на знищенн¤ основ приватноњ власност≥ на засоби виробництва ≥ розповсюдженн¤ на них режиму соц≥ал≥стичноњ власност≥, в ¤к≥й дом≥нуючими стали колективно-державн≥ форми привласненн¤ (державна, колгоспно-кооперативна та власн≥сть профсп≥лкових ≥ громадських орган≥зац≥й). ќсновною ≥ндив≥дуальною формою привласненн¤ матер≥альних благ стала особиста власн≥сть громад¤н, ¤ка про≥снувала близько 70 рок≥в впродовж ≥снуванн¤ —оюзу –—–.
≤деолог≥чною базою правового регулюванн¤ в≥дносин особистоњ власност≥ громад¤н слугувало марксистсько-лен≥нське вченн¤ про власн≥сть в соц≥ал≥стичному сусп≥льств≥. ќсновоположники марксизму-лен≥н≥зму визначили основн≥ ознаки особистоњ власност≥ ≥ њњ м≥сце в економ≥чн≥й систем≥ при соц≥ал≥зм≥, розгл¤даючи таку власн≥сть ¤к ≥ндив≥дуальну форму привласненн¤ результат≥в своЇњ прац≥ з метою задоволенн¤ особистих потреб. ѕри цьому вони визначали особисту власн≥сть ¤к особисто придбану своЇю працею, що утворюЇ основу особистоњ свободи'. “аким чином, в марксистсько-лен≥нському вченн≥ про особисту власн≥сть в соц≥ал≥стичному сусп≥льств≥ визначальними стали ≥дењ про њњ трудове походженн¤ ≥ споживчий характер. —аме ц≥ ознаки знаходили своЇ адекватне в≥дображенн¤ в ус≥х законодавчих актах про право власност≥ громад¤н рад¤нського пер≥оду. як правило, громад¤нам заборон¤лос¤ набувати у власн≥сть засоби виробництва, встановлювалис¤ обмеженн¤ щодо використанн¤ особистоњ власност≥ з метою одержанн¤ в≥д нењ доход≥в тощо.
ќск≥льки в дореволюц≥йний пер≥од в державно-пол≥тичному план≥ ”крањна була залежною в≥д –ос≥њ, то ц≥лком зрозум≥ло, що вона не могла в цих умовах мати самост≥йноњ правовоњ системи. ¬ п≥сл¤революц≥йний пер≥од ц¤ тенденц≥¤ продовжувала збер≥гатис¤. Ќе стала правова система ”крањни повноц≥нною ≥ в пер≥од перебуванн¤ њњ ¤к союзноњ республ≥ки у склад≥ —оюзу –—–. «вичайно законодавство цього пер≥оду мало де¤к≥ особливост≥. ќднак вони стосувалис¤ другор¤дних питань. ¬изначальн≥ ж майнов≥ в≥дносини, в тому числ≥ в≥дносини власност≥, регулювалис¤ переважно законодавством —–—–.
‘ормуванн¤ правовоњ системи ”крањни ≥ —–—– зд≥йснювалос¤ п≥д впливом соц≥ально-пол≥тичноњ обстановки, р≥шень омун≥стичноњ парт≥њ. —аме п≥д таким кутом зору висв≥тлювалис¤ питанн¤ держави ≥ права ”крањнськоњ –—– в юридичн≥й л≥тератур≥ пер≥оду соц≥ал≥стичного буд≥вництва. Ќаприклад в науков≥й прац≥ Ђ»стори¤ государства и права ”краинской ——–ї пер≥одизац≥¤ становленн¤ держави ≥ права в ”крањн≥ була сформульована таким чином: 1) Ђѕеремога ¬еликоњ ∆овтневоњ соц≥ал≥стичноњ революц≥њ ≥ створенн¤ ”крањнськоњ рад¤нськоњ держави ≥ праваї; 2) Ђƒержавний устр≥й ≥ право –ад¤нськоњ ”крањни в умовах ≥ноземноњ воЇнноњ ≥нтервенц≥њ ≥ громад¤нськоњ в≥йниї; 3) Ђ–ад¤нська держава ≥ право в пер≥од в≥дновленн¤ народного господарстваї; 4) Ђ–ад¤нська держава ≥ право в пер≥од соц≥ал≥стичноњ ≥ндустр≥ал≥зац≥њ крањни ≥ п≥дготовки суц≥льноњ колектив≥зац≥њ с≥льського господарстваї;
5) Ђƒержава ≥ право в пер≥од наступу соц≥ал≥зму по всьому фронту. —творенн¤ колгоспного ладуї; 6) Ђƒержава ≥ право в пер≥од завершенн¤ соц≥ал≥стичноњ реконструкц≥њ народного господарства. ѕеремога соц≥ал≥зму в —–—–ї; 7) Ђ–ад¤нська держава ≥ право в пер≥од зм≥цненн¤ ≥ розвитку соц≥ал≥стичного сусп≥льстваї; 8) Ђ–ад¤нська держава ≥ право в пер≥од ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йниї; 9) Ђƒержава ≥ право —–—– в п≥сл¤-воЇнний пер≥одї; 10) Ђƒержава ≥ право ”–—– в пер≥од боротьби за потужний п≥дйом народного господарства, за за-вершенн¤ буд≥вництва соц≥ал≥змуї; 11) Ђ–ад¤нська держава ≥ право в умовах розвинутого соц≥ал≥стичного сусп≥льстваї'.
≤нший п≥дх≥д до пер≥одизац≥њ розвитку рад¤нськоњ правовоњ системи застосований в прац≥ Ђ»стори¤ государства и права –оссииї, опубл≥кованоњ п≥сл¤ розпаду —–—– ≥ краху соц≥ал≥стичного ладу. ¬ н≥й вид≥лен≥ так≥ п≥сл¤революц≥йн≥ етапи: 1) Ђ—оц≥ал≥стична революц≥¤ в –ос≥њ ≥ створенн¤ –ад¤нськоњ державиї; 2) Ђƒержава ≥ право в пер≥од державно-парт≥йного соц≥ал≥змуї (1930 Ч поч. 6ќ-х рок≥в); 3) Ђƒержава ≥ право в умовах кризи соц≥ал≥змуї
«астосован≥ в обох випадках методи щодо пер≥одизац≥њ розвитку правовоњ системи —–—– ≥ ”крањни не можуть бути повною м≥рою використан≥ при висв≥тленн≥ проблем права власност≥ громад¤н, оск≥льки законодавство про власн≥сть не завжди зазнавало ≥стотних зм≥н при переход≥ в≥д одного до ≥ншого соц≥ально-пол≥тичного етапу соц≥ал≥стичного буд≥вництва. “ому, на наш погл¤д, становленн¤ ≥нституту права власност≥ взагал≥ та права власност≥ громад¤н, зокрема, необх≥дно розгл¤дати з врахуванн¤м законотворчих процес≥в, що зд≥йсню-валис¤ в крањн≥, та особливостей в≥дпов≥дноњ соц≥ально-пол≥тичноњ обстановки в сусп≥льств≥. «вичайно, право власност≥ громад¤н в соц≥ал≥стичному сусп≥льств≥ ≥ в сусп≥льств≥ з ринковою економ≥кою Ї категор≥Їю несум≥сною. ѕершому притаманна особиста власн≥сть, другому Ч приватна.
ќсобиста власн≥сть громад¤н розпочала своЇ ≥снуванн¤ п≥сл¤ перемоги в –ос≥њ ∆овтневоњ соц≥ал≥стичноњ революц≥њ та скасуванн¤ приватноњ власност≥ (1917 р.) ≥ була практично Їдиною правовою формою ≥ндив≥дуального привласненн¤ громад¤нами матер≥альних благ близько 70 рок≥в. ¬одночас процес формуванн¤ права особистоњ власност≥ проходив досить неоднозначно. «агалом тут можна вид≥лити к≥лька його етап≥в, кожний з ¤ких маЇ певн≥ в≥дносно самост≥йн≥ п≥детапи.
1917-1937 рр. Ч пер≥од зародженн¤ особистоњ власност≥ при збереженн≥ обмеженоњ др≥бноњ приватноњ власност≥ (переважно в час д≥њ так званоњ пол≥тики Ќ≈ѕ”) за створенн¤ м≥н≥мальних правових засад регулюванн¤ в≥дносин особистоњ власност≥ ≥ њњ конституц≥йного оформленн¤. ¬ пол≥тичному аспект≥ в межах цього пер≥оду створюютьс¤ засади –ад¤нськоњ держави та завершуЇтьс¤ боротьба за соц≥ал≥зм.
1936-1961 рр. Ч пер≥од утвердженн¤ особистоњ власност≥ ¤к Їдиноњ форми привласненн¤ громад¤нами матер≥альних благ, пошуку шл¤х≥в правового регулюванн¤ в≥дносин власност≥ та створенн¤ передумов дл¤ розробки нового цив≥льного законодавства. ¬ цей час парт≥йно-державний апарат спр¤мовуЇ зусилл¤ сусп≥льства на завершенн¤ буд≥вництва соц≥ал≥зму.
1961 Ч к≥нець 80-х рок≥в Ч пер≥од створенн¤ ≥ д≥њ повноц≥нного ≥нституту права власност≥ на баз≥ ќснов цив≥льного законодавства —оюзу –—– ≥ союзних республ≥к та цив≥льних кодекс≥в союзних республ≥к. ‘ункц≥онуванн¤ такого правового ≥нституту в≥дбуваЇтьс¤ в умовах Ђрозвинутого соц≥ал≥змуї та. Ђперебудовиї (за сучасними оц≥нками Ч в умовах кризи соц≥ал≥зму). «аради справедливост≥ необх≥дно зазначити, що вже в к≥нц≥ 80-х рок≥в закладалис¤ юридичн≥ та економ≥чн≥ переду-мови народженн¤ права приватноњ власност≥ громад¤н.
Ќеоднозначно розвивалис¤ також процеси по формуванню приватноњ власност≥ та њњ правового оформленн¤. Ќезважаючи на те, що п≥двалини дл¤ цього закладалис¤ в умовах Ђперебуд≥вногої пер≥оду, в≥дд≥к њњ реального виникненн¤, на наш погл¤д, необх≥дно вести з 1990 р.
3. «агальн≥ умови виникненн¤ права приватноњ власност≥ у громад¤н
ƒл¤ виникненн¤ у громад¤н права приватноњ власност≥ на те чи ≥нше майно необх≥дн≥ певн≥ юридичн≥ факти, ¤к≥ в правовому значенн≥ виступають в ¤кост≥ юридичноњ п≥дстави виникненн¤ права власност≥. ѕод≥бн≥ юридичн≥ п≥дстави не-обх≥дн≥ дл¤ виникненн¤ права власност≥ також у ≥нших њњ субТЇкт≥в, але повного њх сп≥впад≥нн¤ може не бути. Ќаприклад, державна власн≥сть може виникнути внасл≥док конф≥скац≥њ майна за скоЇний особою злочин. «вичайно за такою п≥дставою не набувають права власност≥ громад¤ни або юридичн≥ особи. 1 так≥ випадки не поодинок≥. “ому правом≥рним можна вважати под≥л п≥дстав виникненн¤ права власност≥ на ун≥версальн≥ (загальн≥) ≥ спец≥альн≥.
¬ пер≥од соц≥ал≥стичного буд≥вництва, на наш погл¤д, спец≥альн≥ способи (п≥дстави) набутт¤ права власност≥ мали певну перевагу над ун≥версальними, оск≥льки дл¤ сусп≥льноњ власност≥ (особливо державноњ) встановлювалис¤ численн≥ переваги. ўо ж до особистоњ власност≥ громад¤н, то тут д≥¤в заборонний (обмежувальний) принцип њњ ≥снуванн¤, а в≥дпов≥дно Ч обмежувалось коло п≥дстав виникненн¤ права власност≥ у громад¤н. «а новим законодавством про власн≥сть набувають б≥льшого значенн¤ ун≥версальн≥ п≥дстави виникненн¤ права власност≥, зокрема у звТ¤зку з наданн¤м громад¤нам, нар≥вн≥ з ≥ншими субТЇктами цив≥льних правов≥дносин, права на п≥дприЇмницьку та ≥ншу господарську д≥¤льн≥сть. ¬одночас зТ¤вилис¤ ≥ де¤к≥ нов≥ спец≥альн≥ п≥дстави набутт¤ громад¤нами права приватноњ власност≥, наприклад в пор¤дку приватизац≥њ державного майна за майновими сертиф≥катами. “ак чи ≥накше, в умовах переходу до ринковоњ економ≥ки ≥ впровадженн¤ при-ватноњ власност≥ в≥дбулись ≥стотн≥ зм≥ни в сп≥вв≥дношенн≥ спец≥альних ≥ ун≥версальних п≥дстав виникненн¤ права власност≥ р≥зних форм, причому на користь останн≥х.
ѕродовжуЇ збер≥гати свою актуальн≥сть ≥ в сучасних умовах в≥домий ще з час≥в розкв≥ту римського права под≥л п≥дстав (способ≥в) виникненн¤ права власност≥ на перв≥сн≥ ≥ пох≥дн≥. –озмежуванн¤ перв≥сних ≥ пох≥дних п≥дстав виникненн¤ права власност≥, в тому числ≥ ≥ приватноњ власност≥ громад¤н, зд≥йснюЇтьс¤ за традиц≥йними давно в≥домими критер≥¤ми, ¤к≥ вже нами розгл¤дались в попередн≥х розд≥лах даноњ прац≥. ¬веденн¤ приватноњ власност≥ в ”крањн≥ ≥стотних зм≥н у ви-значенн¤ цих критер≥њв не внесло, а лише розширило коло перв≥сних ≥ пох≥дних п≥дстав виникненн¤ у громад¤н права власност≥, наприклад внасл≥док наданн¤ громад¤нам права займатис¤ будь-¤кими видами п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥ (кр≥м забороненоњ законом).
«начна частина юридичних факт≥в може служити юридичною п≥дставою ¤к виникненн¤ права власност≥, так ≥ його припиненн¤. Ќаприклад, укладенн¤ договору куп≥вл≥-продажу т¤гне за собою припиненн¤ права власност≥ у продавц¤ ≥ одночасне виникненн¤ його у покупц¤. јле в практиц≥ так буваЇ не завжди. “ак, створенн¤ громад¤нином власними зусилл¤ми ≥ з власних матер≥ал≥в скульптури, картини, ≥ншоњ реч≥ призводить лише до виникненн¤ права власност≥. “ому дещо необережними можуть бути беззастережн≥ висловлюванн¤ про те, що Ђв нормальному товарооб≥гу виникненн¤ права власност≥ на конкретне майно у одн≥Їњ особи одночасно означаЇ припиненн¤ права власност≥ у ≥ншоњ особиї',
Ѕ≥льш виваженою Ї позиц≥¤ Ќ.—. узнЇцовоњ, ¤ка вважаЇ, що не завжди певний юридичний факт виступаЇ одночасно п≥дставою припиненн¤ ≥ виникненн¤ права власност≥ ≥ це маЇ м≥сце головним чином тод≥, коли припиненн¤ права власност≥ не повТ¤зане з правонаступництвом. —в≥й висновок автор п≥дтвердила прикладами, серед ¤ких називаютьс¤ випадки споживанн¤ власником належних йому продукт≥в харчуванн¤, знищенн¤ або викиданн¤ власником непотр≥бноњ йому реч≥, загибел≥ реч≥ не по вол≥ власника, вилученн¤ майна в≥дпов≥дно до акту орган≥в державного управл≥нн¤ (наприклад, у раз≥ вилученн¤ худоби при еп≥зоот≥¤х)'. Ќаведен≥ приклади, д≥йсно, засв≥дчують ≥снуванн¤ випадк≥в, коли п≥дставою (способом) виникненн¤ ≥ припиненн¤ в особи права власност≥ служать р≥зн≥ юридичн≥ факти.
Ќезрозум≥ло також, чому законодавець обмежив не пере-рахован≥ в п.2 ст.12 «акону ”крањни Ђѕро власн≥стьї п≥дстави виникненн¤ у громад¤нина права власност≥ лише Ђ≥ншими угодами, не забороненими закономї. Ќасправд≥ право власност≥ у громад¤нина може виникнути також за п≥дставами, ¤к≥ конкретно не перерахован≥ в зазначеному пункт≥ ≥ не Ї угодами (наприклад, отриманн¤ винагороди за зданий скарб, приз≥в за перемоги на спортивних змаганн¤х тощо).
¬раховуючи суттЇв≥сть в≥дзначених недол≥к≥в, вважаЇмо за необх≥дне викласти ст.12 «акону ”крањни Ђѕро власн≥стьї в так≥й редакц≥њ:
√ромад¤нин набуваЇ права власност≥ на доходи в≥д участ≥ в сусп≥льному виробництв≥, ≥ндив≥дуальноњ прац≥, п≥дприЇмницькоњ д≥¤льност≥, в≥д вкладенн¤ кошт≥в у кредитн≥ установи, акц≥онерн≥ та ≥нш≥ товариства, на пенс≥њ, соц≥альн≥ та ≥нш≥ виплати, на успадковане майно, на майно одержане за угодами та ≥ншими п≥дставами, не забороненими законом Т.
«апропонована редакц≥¤ ст.12 «акону ”крањни Ђѕро власн≥сть" вона може бути покладена в основу зм≥сту в≥дпов≥дноњ статт≥ нового ÷ив≥льного кодексу ”крањни) дозвол¤Ї уникну-ти можливого ототожненн¤ р≥зних за своњм значенн¤м по-н¤ть Ђджерело виникненн¤ приватноњ власност≥ї ≥ Ђп≥дстава виникненн¤ права приватноњ власност≥ї. ѕерше з них в≥дображаЇ економ≥чну основу створенн¤ приватноњ власност≥, друге Ч юридичне обгрунтуванн¤ њњ привласненн¤ конкретною особою. ¬ласн≥сть створюЇтьс¤ завд¤ки прац≥, розширено-в≥дновлювальному виробничому процесу, ¤к≥ завершуютьс¤ створенн¤м матер≥альних благ. ѕри цьому право власност≥ на так≥ матер≥альн≥ блага виникаЇ в особи за на¤вност≥ в≥дпов≥дних юридичних п≥дстав, переважна б≥льш≥сть ¤ких Ї пох≥дними. ўоб виникло у громад¤нина право власност≥ необх≥дно, щоб мали м≥сце певн≥ умови, щоб були зд≥йснен≥ певн≥ д≥њ, щоб наступили певн≥ юридичн≥ факти, ¤к≥ визначаютьс¤ нормами ≥нших галузей законодавства.
4. ќб'Їкти права приватноњ власност≥ громад¤н.
” приватн≥й власност≥ громад¤н можуть бути будь-¤к≥ обТЇкти особисто-споживчого та виробничого призначенн¤, результати ≥нтелектуальноњ прац≥, ¤кщо ≥нше не передбачено законом. ‘актично у власност≥ громад¤н може бути те ж майно, що ≥ у власност≥ юридичних ос≥б, за певними вин¤тками. ќднак використанн¤ цього майна у п≥дприЇмницьк≥й д≥¤льност≥ можливе з дотриманн¤м спец≥альних правил про п≥дприЇмництво. «а чинним законодавством ”крањни склад ≥ к≥льк≥сть майна, що може бути у при-ватн≥й власност≥ громад¤н, може бути обмежена лише законом.
як випливаЇ ≥з зм≥сту ст.9 «акону ”крањни Ђѕро власн≥стьї, не можуть бути у власност≥ окремих громад¤н обТЇкти права виключноњ власност≥ народу ”крањни, до ¤ких належать земл¤ (за вин¤тком земельних д≥л¤нок певного розм≥ру), надра, пов≥тр¤-ний прост≥р, водн≥ та ≥нш≥ природн≥ ресурси континентального шельфу та виключноњ (морськоњ) економ≥чноњ зони.
ожна держава вправ≥ визначити обТЇкти, ¤к≥ з м≥ркувань державноњ безпеки або ≥нших п≥дстав, не повинн≥ знаходитис¤ у власност≥ тих чи ≥нших субТЇкт≥в правов≥дносин або мають набуватис¤ з дотриманн¤м спец≥альних правил. “ому ѕостановою ¬ерховноњ –ади ”крањни в≥д 17 червн¤ 1991 р. Ђѕро право власност≥ на окрем≥ види майнаї' (з наступними зм≥нами ≥ доповненн¤ми в≥д 22 кв≥тн¤ 1993 р., 15 липн¤ 1994 р., 24 с≥чн¤ 1995 р.) було затверджено Ђѕерел≥к вид≥в майна, що не може перебувати у власност≥ громад¤н, громадських обТЇднань, м≥жнародних орган≥зац≥й та юридичних ос≥б ≥нших держав на територ≥њ ”крањниї та Ђ—пец≥альний пор¤док набутт¤ права власност≥ громад¤нами на окрем≥ види майнаї, викладен≥ в≥дпов≥дно в додатках є1 ≥ є2. ƒо такого ѕерел≥ку вход¤ть:
1. «бро¤, боЇприпаси (кр≥м мисливськоњ ≥ пневматичноњ зброњ, зазначеноњ в ƒодатку є2, ≥ боЇприпас≥в до нењ, а також спортивноњ зброњ ≥ боЇприпас≥в до нењ, ¤к≥ набуваютьс¤ громадськими обТЇднанн¤ми з дозволу орган≥в внутр≥шн≥х справ), бойова ≥ спец≥альна в≥йськова техн≥ка, ракетно-косм≥чн≥ комплекси.
2. ¬ибухов≥ речовини ≥ засоби вибуху. ¬с≥ види ракетного палива, а також спец≥альн≥ матер≥али ≥ обладнанн¤ дл¤ його виробництва.
3. Ѕойов≥ отруйн≥ речовини.
4. Ќаркотичн≥, психотропн≥, сильнод≥юч≥ отруйн≥ л≥кувальн≥ засоби (за вин¤тком отримуваних громад¤нами за призначенн¤м л≥кар¤).
5. ѕротиградов≥ установки.
6. ƒержавн≥ еталони одиниць ф≥зичних величин.
7. —пец≥альн≥ техн≥чн≥ засоби негласного отриманн¤ ≥нформац≥њ (зазначен≥ засоби не можуть також перебувати у власност≥ юридичних ос≥б недержавних форм власност≥).
8. ≈лектрошоков≥ пристроњ та спец≥альн≥ засоби, що застосовуютьс¤ правоохоронними органами, кр≥м газових п≥столет≥в ≥ револьвер≥в та патрон≥в до них, зар¤джених речовинами сльозоточивоњ та драт≥вноњ д≥њ.
ўо ж до вид≥в майна, дл¤ ¤ких встановлюЇтьс¤ спец≥альний пор¤док набутт¤ громад¤нами права власност≥, то в ƒодатку є2, зокрема, зазначаютьс¤: вогнепальна мисливська збро¤, газов≥ п≥столети ≥ револьвери та де¤к≥ види пневматичноњ зброњ; памТ¤тки ≥стор≥њ ≥ культури; рад≥оактивн≥ речовини. “ак≥ види майна можуть бути придбан≥ лише за на¤вност≥ в≥дпов≥дного дозволу (орган≥в внутр≥шн≥х справ, ћ≥н≥стерства культури, державних орган≥в по ¤дерн≥й та рад≥ац≥йн≥й безпец≥ тощо).
¬илученн¤ перерахованих вид≥в майна з числа обТЇкт≥в права приватноњ власност≥ громад¤н аж н≥¤к не можна розгл¤дати ¤к обмеженн¤ прав власника, оск≥льки перебуванн¤ такого майна у власност≥ громад¤н завдавало б шкоду держав≥, сусп≥льству, окремим громад¤нам, суперечило б в багатьох випадках принципам м≥жнародного права. 3 таких м≥ркувань наведений перел≥к в майбутньому може ≥ поповнюватис¤.
як вже в≥дзначалос¤, цив≥льним законодавством —–—– ≥ ”–—– встановлювалис¤ к≥льк≥сн≥ та ≥нш≥ обмеженн¤ щодо права особистоњ власност≥ на жилий будинок (а з часом ≥ на квартиру). «окрема, в≥дпов≥дно до ст.ст. 101Ч102 ÷ ”крањни 1963 р. в особист≥й власност≥ громад¤нина м≥г бути лише один жилий будинок або частина його, розм≥р ¤кого не повинен перевищувати 60 кв.м жилоњ площ≥ (з 1985 р. Ч 80 кв.м). ќск≥льки ж «аконом ”крањни Ђѕро власн≥стьї ц≥ обмеженн¤ пр¤мо не скасовувалис¤, а лише зазначалос¤, що Ђсклад, к≥льк≥сть ≥ варт≥сть майна, що може бути у власност≥ громад¤н, не обмежуЇтьс¤, кр≥м випадк≥в, передбачених закономї (ст. 13), то виникли п≥дстави дл¤ сумн≥в≥в в подальш≥й чинност≥ норм ÷ , обмежуючих к≥льк≥сть ≥ розм≥ри жилих будинк≥в (квартир) громад¤н. ѕод≥бна невизначен≥сть поглибилас¤ у звТ¤зку з прийн¤тт¤м «акону ”крањни Ђѕро пр≥оритетн≥сть соц≥ального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарств≥ ”крањниї в≥д 17 жовтн¤ 1990 р., в ст.≤≤ ¤кого зазначалос¤, що розм≥ри ≥ндив≥дуальних житлових ≥ господарських споруд на сел≥ не регламентуютьс¤. Ќорма ст.ѕ зберегла свою чинн≥сть ≥ п≥сл¤ прийн¤тт¤ «акону ”крањни Ђѕро власн≥стьї, а також п≥сл¤ подальших зм≥н ≥ доповнень, що вносилис¤ в «акон в≥д 17 жовтн¤ 1990 р. «в≥дси можливий лог≥чний висновок: в селах збер≥гаютьс¤ обмеженн¤ щодо к≥лькост≥ жилих будинк≥в, а в м≥стах Ч щодо к≥лькост≥ ≥ розм≥р≥в жилих будинк≥в. ¬≥дпов≥дно ≥ ѕленум ¬ерховного —уду ”крањни в своњй ѕостанов≥ в≥д 4 жовтн¤ 1991 р. Ђѕро практику застосуванн¤ судами законодавства, що регулюЇ право ≥ндив≥дуальноњ власност≥ на жилий будинокї' рекомендував судам при розгл¤д≥ справ даноњ категор≥њ враховувати ст.≤≤ «акону в≥д 17 жовтн¤ 1990 р. (п.≤). 1 лише п≥сл¤ вилученн¤ з ÷ ”крањни ст.ст. 100Ч104 та ≥нших, в≥дпов≥дно до «акону в≥д 16 грудн¤ 1993 р., зникли остаточно правов≥ п≥дстави застосуванн¤ норм, обмежуючих право власност≥ на жилий будинок (квартиру). «вичайно, передчасно стверджувати, що сьогодн≥ кожний громад¤нин може мати у власност≥ к≥лька квартир (к≥лька будинк≥в) або житло будь-¤кого розм≥ру. ѕо-перше, в ”крањн≥ поки що ≥снуЇ великий деф≥цит житла, а по-друге, у переважноњ б≥льшост≥ громад¤н в≥дсутн≥ необх≥дн≥ кошти дл¤ придбанн¤ житла в таких обс¤гах. ќкр≥м всього, можливе певне регулюванн¤ розм≥р≥в жилих ≥ нежилих споруд, що обумовлюватиметьс¤ на-¤вн≥стю земельних ресурс≥в населених пункт≥в, встановленими правилами њх арх≥тектурноњ забудови тощо.
ќсобливим об'Їктом права Ї земл¤. як в≥домо, в пер≥од ≥снуванн¤ —–—– д≥¤в принцип абсолютноњ державноњ монопол≥њ на землю. «емл¤, њњ надра, води ≥ л≥си становили виключну власн≥сть держави ≥ надавалис¤ т≥льки у користуванн¤. ¬ декларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни так≥ обТЇкти були проголошен≥ власн≥стю њњ народу. ¬≥дпов≥дно в «емельному кодекс≥ ”крањни в≥д 18 грудн¤ 1990 р. (в перв≥сн≥й редакц≥њ) ≥ в «акон≥ ”крањни Ђѕро власн≥стьї сформувавс¤ новий правовий ≥нститут, ¤кий встановлював умови ≥ пор¤док наданн¤ земл≥ громад¤нам у дов≥чне успадковуване волод≥нн¤, ¤кий, однак, не набув необх≥дноњ правовоњ завершеност≥ у звТ¤зку з введенн¤м «аконом в≥д 30 с≥чн¤ 1992 р. пор¤д з державною колективноњ ≥ приватноњ форми власност≥ на землю.' “ому в «емельний кодекс ”крањни 18 березн¤ 1992 р. були внесен≥ ≥стотн≥ зм≥ни ≥ доповненн¤, ¤к≥ формально засв≥дчили повноц≥нн≥сть ≥нституту права приватноњ власност≥ в ”крањн≥.
«емельним законодавством встановлюЇтьс¤ спец≥альний правовий режим щодо умов набутт¤ права власност≥ на земельн≥ д≥л¤нки та зд≥йсненн¤ громад¤нами правомочностей власника, обмежуютьс¤ њх розм≥ри, що обумовлено особливост¤ми такого обТЇкта права власност≥ та його значенн¤м в сусп≥льств≥. Ќасамперед ц≥ особливост≥ пол¤гають в тому, що обТЇктом права власност≥ Ї не земл¤ взагал≥ ¤к ф≥зичний обТЇкт матер≥ального св≥ту, а земельна д≥л¤нка ¤к правова категор≥¤ з ч≥тко окресленими межами. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших обТЇкт≥в права власност≥, щодо ¤ких власник вправ≥ зд≥йснювати будь-¤к≥ д≥њ (зм≥нювати м≥сце-знаходженн¤, споживати, нав≥ть знищувати чи псувати), земель-на д≥л¤нка маЇ використовуватис¤ лише в≥дпов≥дно до њњ ц≥льового призначенн¤ (дл¤ с≥льськогосподарського виробництва, за-будови тощо), власник не повинен завдавати њй шкоди, знищу-вати чи псувати њњ п≥д страхом застосуванн¤ до нього санкц≥й. ¬раховуючи загальнонародн≥ ≥нтереси, обмежен≥сть розм≥р≥в земельних ресурс≥в кордонами територ≥њ ”крањни, законодавець передбачив певн≥ розм≥ри земельних д≥л¤нок, що можуть пере-бувати у приватн≥й власност≥ громад¤н. Ќаприклад, дл¤ веденн¤ сел¤нського (фермерського) господарства можуть передаватис¤ у приватну власн≥сть земельн≥ д≥л¤нки, розм≥р ¤ких не повинен перевищувати 50 га с≥льськогосподарських уг≥дь ≥ 100 га ус≥х земель (ст.52 «емельного кодексу ”крањни). ¬≥дпов≥дно до земельного та приватизац≥йного законодавства громад¤нам ”крањни надано право одержати безоплатно у власн≥сть так≥ розм≥ри земельних д≥л¤нок: до 0,6 га Ч дл¤ веденн¤ особистого п≥дсобного господарства в межах населених пункт≥в; до 0,25 га в с≥льських населених пунктах, до 0,15 га в селищах м≥ського типу (членам колективних с≥льгоспп≥дприЇмств Ч до 0,25 га, а в м≥стах Ч до 0,1 га) Ч дл¤ буд≥вництва та обслуговуванн¤ жилого будинку, господарських буд≥вель ≥ споруд; до 0,12 га Ч дл¤ веденн¤ сад≥вництва; до 0,1 га Ч дл¤ ≥ндив≥дуального дачного буд≥вництва; до 0,01 га Ч дл¤ буд≥вництва ≥ндив≥дуальних гараж≥в.
¬ окремих випадках громад¤ни можуть мати у власност≥ земельн≥ д≥л¤нки понад площу, що передаЇтьс¤ њм безплатно. “ак, вони можуть придбати у м≥сцевих –ад народних депутат≥в земельн≥ д≥л¤нки у власн≥сть дл¤ веденн¤ сел¤нського (фермерського) господарства понад 50 га за в≥дпов≥дну плату (ст.18 «емельного кодексу). ” даному раз≥ законодавець не встановлюЇ певних обмежувальних розм≥р≥в земельних д≥л¤нок. Ќе встановлен≥ вони ≥ щодо тих д≥л¤нок, ¤к≥ набуваютьс¤ громад¤нами за угодами у ≥нших власник≥в.
”казами ѕрезидента ”крањни в≥д 15.11.1994 р. Ђѕро нев≥дкладн≥ заходи щодо прискоренн¤ земельноњ реформи у сфер≥ с≥льськогосподарського виробництваї та в≥д 12.08.1995 р. Ђѕро пор¤док паюванн¤ земель, переданих у колективну власн≥сть с≥льськогосподарським п≥дприЇмствамї' передбачене виникненн¤ права власност≥ на землю на п≥дстав≥ паюванн¤ земель с≥льськогосподарських колективних п≥дприЇмств, с≥льськогосподарських колектив≥в, с≥льськогосподарських акц≥онерних товариств та ≥нших с≥льськогосподарських п≥дприЇмств, трудов≥ колективи ¤ких ви-¤вили бажанн¤ одержати землю у власн≥сть.
¬≥дпов≥дно до цих ”каз≥в п≥сл¤ прийн¤тт¤ р≥шенн¤ м≥сцевими –адами народних депутат≥в про передачу у колективну власн≥сть земл≥ органи землеустрою зд≥йснюють њњ под≥л на земельн≥ частки (пањ) без вид≥ленн¤ њх в натур≥ (на м≥сцевост≥). ѕри цьому кожному члену таких п≥дприЇмств видаЇтьс¤ сертиф≥кат на право приватноњ власност≥ на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах, а також у варт≥сному вираз≥. ѕри цьому кожному члену с≥льгоспп≥дприЇмства надано право безперешкодного виходу з нього ≥ безкоштовного одержанн¤ у приватну власн≥сть своЇњ земельноњ частки (паю) в натур≥, що засв≥дчуЇтьс¤ держав-ним актом на право приватноњ власност≥ на землю.
¬ ”казах закладена певна внутр≥шн¤ неузгоджен≥сть, оск≥льки ними передбачаЇтьс¤ передача земл≥ у колективну власн≥сть ≥ водночас за кожним членом с≥льгоспп≥дприЇмства визнаЇтьс¤ право приватноњ власност≥ на земельну частку (пай). ¬ласне ц¤ не-узгоджен≥сть породжена певною м≥рою зм≥стом ст.5 «емельного кодексу ”крањни, зг≥дно з ¤кою субТЇктами права колективноњ власност≥ Ї с≥льгоспп≥дприЇмства, а сп≥ввласниками Ч њх члени.
¬ сучасних умовах широкого розповсюдженн¤ набув об≥г ц≥нних папер≥в, значенн¤ ¤ких в умовах соц≥ал≥стичноњ економ≥ки було м≥н≥мальним. «а «аконом ”крањни Ђѕро ц≥нн≥ папери ≥ фондову б≥ржуї ц≥нними паперами Ї грошов≥ документи, що засв≥дчують право волод≥нн¤ або в≥дносини позики, визначають взаЇмов≥дносини м≥ж особою, що њх випустила, та њх власником ≥ передбача-ють, ¤к правило, виплату доходу у вигл¤д≥ див≥денд≥в або про-цент≥в, а також можлив≥сть передач≥ грошових та ≥нших прав, що випливають з цих документ≥в, ≥ншим особам. «азначеним «аконом ц≥нними паперами, ¤к≥ можуть випускатис¤ ≥ обертатис¤, ви-знаютьс¤ акц≥њ, обл≥гац≥њ внутр≥шн≥х республ≥канських ≥ м≥сцевих позик, обл≥гац≥њ п≥дприЇмств, казначейськ≥ зобовТ¤занн¤ республ≥ки, ощадн≥ сертиф≥кати, вексел≥, приватизац≥йн≥ папери. ћ≥ж тим в юридичн≥й л≥тератур≥ називаютьс¤ ≥ ≥нш≥ документи, ¤к≥ мають ознаки ц≥нних папер≥в, а саме: чеки, акредитиви, ощадн≥ книжки, лотерейн≥ квитки, страхов≥ пол≥си, накладн≥, варанти, коносаменти.' Ќа наш погл¤д, однак, не вс≥ з перерахованих доку-мент≥в Ї повноц≥нними ц≥нними паперами (наприклад накладн≥, страхов≥ пол≥си, ≥менн≥ ощадкнижки, не роз≥гран≥ ≥ програшн≥ лотерењ). ÷≥нн≥ папери ¤к обТЇкти цив≥льних прав мають в≥дпов≥дати встановлен≥й законом форм≥, м≥стити ус≥ необх≥дн≥ дл¤ них рекв≥зити. «а чинним законодавством випускати ц≥нн≥ папери (тобто бути ем≥тентом) мають право лише юридичн≥ особи. ќднак громад¤нин може стати власником будь-¤ких вид≥в ц≥нних папер≥в, ¤к правило, в необмежен≥й к≥лькост≥. ћожливе також певне регулюванн¤ в≥дносин по придбанню окремих ц≥нних папер≥в, на-приклад акц≥й, з встановленн¤м тих чи ≥нших обмежень. “ак, придбати акц≥њ акц≥онерного товариства закритого типу можуть, ¤к правило, лише засновники, так≥ акц≥њ не можуть розповсюджуватис¤ шл¤хом п≥дписки, купуватис¤ та продаватис¤ на б≥рж≥.
√ромад¤нин може стати власником (сп≥ввласником) ц≥л≥сних майнових комплекс≥в п≥дприЇмств р≥зних орган≥зац≥йно-правових форм, ¤к≥ мають статус юридичноњ особи та зд≥йснюють виробничу, комерц≥йну чи ≥ншу д≥¤льн≥сть з метою одержанн¤ прибутку. ¬ «акон≥ Ђѕро п≥дприЇмства в ”крањн≥ї, ≥нших законодавчих актах та в юридичн≥й науц≥ пон¤тт¤ Ђп≥дприЇмствої вживаЇтьс¤ в розум≥нн≥ субТЇкта права, а ≥нколи Ч обТЇкта права.' Ќаприклад, п.5 ст. 10 зазначеного «акону п≥дприЇмству ¤к субТЇкту права надаютьс¤ в≥дпов≥дн≥ повноваженн¤ по розпор¤дженню його майном, а в ст. 14 визначаютьс¤ повноваженн¤ власника по управл≥нню п≥дприЇмством ¤к обТЇктом права. Ѕ≥льше того, в де¤ких випадках законодавець застосовуЇ пон¤тт¤ Ђвласник майна п≥дприЇмстваї, що може дати п≥дстави дл¤ висновку про те, що, наприклад, громад¤нин, ¤кий заснував приватне п≥дприЇмство, не Ї його власником ¤к обТЇкта права, а стаЇ лише власником майна п≥дприЇмства. ѕод≥бна позиц≥¤ законодавц¤ на практиц≥ може призводити до певних непорозум≥нь. “ак, у випадку смерт≥ власника приватного п≥дприЇмства можна д≥йти висновку, що спадкоЇмц≥ набувають лише прав на майно п≥дприЇмства ≥ не вправ≥ визначати подальший статус п≥дприЇмства ¤к юридичноњ особи. ќднак такий висновок був би позбавлений правовоњ лог≥чност≥ ≥ економ≥чноњ доц≥льност≥. “ак чи ≥накше законодавець встановлюЇ спец≥альний правовий режим майна п≥дприЇмства, ¤кий стосуЇтьс¤ пор¤дку набутт¤, обл≥ку, використанн¤ та в≥дчуженн¤ такого майна. ѕравовий режим майна п≥дприЇмства, безперечно, перебуваЇ п≥д впливом статутних положень, визначених власником-засновником.
¬≥дпов≥дно до ст.49 «акону Ђѕро власн≥стьї волод≥нн¤ майном вважаЇтьс¤ правом≥рним, ¤кщо ≥нше не буде встановлено судом, арб≥тражним чи третейським судом. ¬одночас це означаЇ, що власник не зобовТ¤заний мати письмовий доказ приналежност≥ йому того чи ≥ншого майна, за окремими вин¤тками. ѕраво власност≥ на окрем≥ обТЇкти обовТ¤зково маЇ п≥дтверджуватис¤ спец≥альним документом (наприклад, св≥доцтвом про право власност≥ на жилий будинок, св≥доцтвом на спадщину, державним актом на право приватноњ власност≥ на землю, нотар≥ально посв≥дченим ƒоговором (куп≥вл≥-продажу)
5. «д≥йсненн¤ громад¤нами права приватноњ власност≥
ѕраво приватноњ власност≥ передбачаЇ над≥ленн¤ громад¤нина-власника юридично забезпеченою можлив≥стю зд≥йснювати у передбачених законом межах права щодо волод≥нн¤, користуванн¤ ≥ розпор¤дженн¤ належним йому майном. «азначен≥ правомочност≥ власника утворюють зм≥ст права власност≥ громад¤н. ” цив≥льному законодавств≥, ≥нших законодавчих актах, ¤к правило, не визначаЇтьс¤ конкретний обс¤г правомочностей громад¤н щодо њх приватноњ власност≥. Ћише в окремих випадках законодавець встановлюЇ безпосередн≥ меж≥ зд≥йсненн¤ громад¤нами правомочностей права приватноњ власност≥ щодо того чи ≥ншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних д≥л¤нок, приватного п≥дприЇмства, зброњ, валютних ц≥нностей). “ому, визначаючи обс¤г правомочностей громад¤нина щодо належного йому майна, необх≥дно враховувати загальн≥ принципи зд≥йсненн¤ цив≥льних прав, соц≥ально-економ≥чну природу власност≥ громад¤н ≥ особливост≥ окремих њњ обТЇкт≥в.
ѕравильне визначенн¤ обс¤гу правомочностей та умов њх зд≥йсненн¤ маЇ велике значенн¤ дл¤ утвердженн¤ правового статусу громад¤нина-власника ≥ захисту його прав. Ѕ≥льше того, порушенн¤ особою в≥дпов≥дних правових норм може позбавити його такого за-хисту або нав≥ть призвести до припиненн¤ права власност≥.
¬ласник, ¤к зазначаЇтьс¤ в ст.4 «акону Ђѕро власн≥стьї, маЇ право вчин¤ти щодо свого майна будь-¤к≥ д≥њ, що не суперечать закону, ≥ використовувати таке майно дл¤ господарськоњ та ≥ншоњ не забороненоњ законом д≥¤льност≥. ѕри цьому власник зобовТ¤заний додержуватис¤ моральних засад сусп≥льства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права ≥ охоронюван≥ законом ≥нтереси громад¤н, юридичних ос≥б, адм≥н≥стративно-територ≥альних утворень ≥ держави. 1 лише у випадках ≥ пор¤дку, встановлених актами законодавства ”крањни, д≥¤льн≥сть власника може бути обмежена або припинена. Ќедотриманн¤ власником встановлених законодавством ”крањни вимог може бути п≥дставою дл¤ в≥дмови у захист≥ права приватноњ власност≥, оск≥льки цив≥льн≥ права охорон¤ютьс¤ законом лише за умови, що њхнЇ зд≥йсненн¤ не суперечить призначенню цих прав у сусп≥льств≥.
” пер≥од переходу ”крањни до ринкових в≥дносин в новому цив≥льному законодавств≥ набираЇ реального зм≥сту формула: Ђдозвол¤Їтьс¤ все, що не заборонено закономї. Ќе заперечуючи можлив≥сть њњ застосуванн¤ в ≥нститут≥ права власност≥, на наш погл¤д, необх≥дно обовТ¤зково враховувати ту обставину, що у цив≥льному законодавств≥, ¤к правило, пр¤мо не перераховуютьс¤ ус≥ неправом≥рн≥ д≥њ громад¤н-власник≥в. ѕрактично це й неможливо передбачити. “ому зверненн¤ до загальних критер≥њв визначенн¤ правом≥рност≥ чи неправом≥рност≥ д≥й власник≥в Ї ц≥лком виправданим ≥ не суперечить закону. ÷е стосуЇтьс¤ однаковою м≥рою ус≥х трьох елемент≥в правомочност≥ власника, тобто волод≥нн¤, користуванн¤ ≥ розпор¤дженн¤. ѕричому обс¤г правомочност≥ (њњ обмеженн¤) може встановлюватис¤ ¤к щодо сукупност≥ ус≥х названих елемент≥в, так ≥ щодо кожного з них, що зумовлено неоднаковим њх значенн¤м дл¤ власника ≥ оточуючих ос≥б.
¬олод≥нн¤ обТЇктами права приватноњ власност≥ (тобто фактичне пануванн¤ над р≥ччю чи фактичне утриманн¤ њњ в сфер≥ власних потреб власника) кожен громад¤нин зд≥йснюЇ самост≥йно або за власною волею сп≥льно з ≥ншими особами (¤к ф≥зичними так ≥ юридичними), зокрема членами с≥мТњ. ѕроте таке сп≥льне волод≥нн¤ не породжуЇ в останн≥х права власност≥. ¬ласник вправ≥ передати належне йому майно у волод≥нн¤ ≥нших ос≥б, не втрачаючи при цьому права власност≥. ¬ласник не завжди може бути зац≥кавлений мати майно у своЇму фактичному волод≥нн≥. Ќа-приклад, власник к≥лькох квартир може задовольн¤тис¤ проживанн¤м в одн≥й з квартир, виход¤чи з власних потреб. Ѕ≥льше того, можлив≥ ситуац≥њ, коли фактичне волод≥нн¤ майном дл¤ власника Ї недоц≥льним. “ак, ¤к правило, громад¤ни волод≥ють грошовими сумами в межах, необх≥дних дл¤ задоволенн¤ власних потреб. «алишков≥ ж суми вкладають в кредитн≥ установи, акц≥њ, ≥нш≥ ц≥нн≥ папери, оск≥льки це надаЇ њм можлив≥сть одержувати див≥денди чи ≥нший прибуток.
ористуванн¤ майном також Ї дл¤ власника одним з найважлив≥ших руш≥йних мотив≥в у набутт≥ права власност≥, оск≥льки ц¤ правомочн≥сть безпосередньо спри¤Ї задоволенню його матер≥альних, культурних ≥ господарських потреб. ористуванн¤, ¤к ≥ волод≥нн¤, власник може зд≥йснювати самост≥йно або сп≥льно з ≥ншими особами. ¬≥н вправ≥ вимагати усуненн¤ перешкод по користуванню своњм майном, захищати ≥ншим чином це право. ≤нод≥ користуванн¤ власн≥стю можливе лише при дотриманн≥ громад¤нином тих чи ≥нших спец≥альних умов. “ак, дл¤ самост≥йного користуванн¤ автомоб≥лем, л≥таком чи ≥ншим транспортним засобом необх≥дно мати в≥дпов≥дне посв≥дченн¤ на право управл≥нн¤, дл¤ експлуатац≥њ житлового будинку, де¤ких його комун≥кац≥й повинн≥ бути дотриман≥ протипожежн≥ та ≥нш≥ правила. ¬ласник може бути позбавлений можливост≥, всупереч власн≥й вол≥, користуватис¤ своЇю власн≥стю, наприклад у раз≥ арешту майна у звТ¤зку з≥ скоЇнн¤м злочину чи його засудженн¤м до позбавленн¤ вол≥.
–озпор¤дженн¤ Ї не менш важливим правом власника. ¬оно остаточно утверджуЇ абсолютну владу громад¤нина над майном, даЇ можлив≥сть реал≥зувати цю владу шл¤хом тимчасовоњ передач≥ майна ≥ншим особам або в≥дчуженн¤ його за угодами продажу, даруванн¤, запов≥ту тощо. ” багатьох випадках без права розпор¤дженн¤ право власност≥ взагал≥ було б позбавлене доц≥льност≥, наприклад, щодо права власност≥ на грошов≥ кошти. –еал≥зуючи своњ грошов≥ доходи, громад¤ни набувають у власн≥сть чи тимчасове користуванн¤ майно, отримують необх≥дн≥ послуги дл¤ задоволенн¤ своњх потреб. ƒ¤куючи праву розпор¤дженн¤, громад¤ни мають можлив≥сть зд≥йснювати п≥дприЇмницьку та ≥ншу господарську д≥¤льн≥сть. як правило, лише власник може визначати юридичну чи фактичну долю належноњ йому реч≥.
Ќад≥л¤ючи власника максимально можливими повноваженн¤ми по волод≥нню, користуванню ≥ розпор¤дженню майном, законодавець водночас визначаЇ певн≥ загальн≥ або спец≥альн≥ правила њх зд≥йсненн¤. ѕрикладом загальних правил, що встановлювалис¤ законодавством соц≥ал≥стичного пер≥оду, була заборона громад¤нам одержувати в≥д своЇњ власност≥ Ђнетрудов≥ доходиї.' «вичайно, сьогодн≥ ц¤ заборона не д≥Ї, оск≥льки громад¤нам надано право одержувати прибутки та ≥нш≥ плоди в≥д своЇњ власност≥ будь-¤ким чином, пр¤мо не забороненим законом. «розум≥ло, що використовуючи своЇ майно дл¤ систематичного одержанн¤ прибутк≥в, громад¤нин зобовТ¤заний дотримуватис¤ правил, встановлених дл¤ п≥дприЇмництва чи ≥ншоњ д≥¤льност≥ субТЇкт≥в цив≥льних правов≥дносин. ¬одночас дл¤ нового законодавства ринковоњ ор≥Їнтац≥њ здеб≥льшого характерне встановленн¤ спец≥ального правового режиму зд≥йсненн¤ правомочностей власника щодо окремих вид≥в майна (валютних ц≥нностей, зброњ, земельних д≥л¤нок тощо).
«аконодавством можуть встановлюватис¤ обмеженн¤ або заборони щодо ввезенн¤ в ”крањну, вивезенн¤ з ”крањни та транзит через њњ територ≥ю товар≥в та ≥нших предмет≥в окремих вид≥в (ст.51 ћитного кодексу ”крањни). Ќаприклад, аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни своЇю ѕостановою в≥д 11 вересн¤ 1996 р. затвердив ѕерел≥к предмет≥в промислового призначенн¤, що застосовуютьс¤ у виробнич≥й сфер≥, вивезенн¤ (пересиланн¤) ¤ких громад¤нами ”крањни, ≥ноземц¤ми та особами без громад¤нства за меж≥ територ≥њ ”крањни заборон¤Їтьс¤ (”р¤довий курТЇр. Ч 1996. Ч 19 вересн¤)
|